Народився 29 жовтня 1918 року у селі Пархомівка (нині Краснокутського району Харківської області України) у родині селянина, українець. Виховувався у дитячій трудовій комуні імені М. Скрипника у місті Охтирка Сумської області України, де й отримав своє прізвище. 1934 року закінчив 7 класів, а 1938 року — технікум механізації сільського господарства в місті Охтирка. Працював змінним електриком на Пархомівському цукровому заводі. Брав активну участь у суспільному житті заводу, був організатором фізкультурної роботи. У Червоній Армії з 1939 року. Проходив службу у танкових частинах на західному кордоні. Учасник Великої Вітчизняної війни із червня 1941 року. Брав участь у оборонних боях під Шауляєм, Новгородом. У бою за річку Волхов був тяжко поранений. У червні 1942 року після 11 місяців перебування у шпиталі, численних прохань та рапортів медична комісія дозволила повернутися на фронт. Влітку 1943 року брав участь у Курській битві. Механік-водій танка Т-34 288-го танкового батальйону 52-ї гвардійської танкової бригади (6-й гвардійський танковий корпус, 3-я гвардійська танкова армія, 1-й Український фронт) комсомолець гвардії старший сержант Михайло Охтирченко відзначився 9 жовтня у боях під час розширення плацдарму на правому березі Дніпра. У районі села Григорівки Канівського району Черкаської області України ведений ним танк гусеницями розчавив ворожу гармату. У районі хутора Первомайський танк був підбитий, але Михайло Охтирченко швидко відремонтував його та знищив ще одну гармату. У бою в районі Святошино (нині в межах Києва) екіпаж танка знищив 2 автомашини і до 40 возів супротивника і серед перших у батальйоні вийшов на шосе Київ — Житомир, відрізавши ворогові шляхи відходу. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про присвоєння звання Героя Радянського Союзу генералам, офіцерському, сержантському та рядовому складу Червоної Армії» від 10 січня 1944 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлено» удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 2124). Нагороди особисто вручав командувач 3-ї гвардійської танкової армії, генерал-лейтенант бронетанкових військ Павло Семенович Рибалко. Потім брав участь у визволенні Києва, Тернополя, Проскурова, Перемишля, Львова. Війну закінчив у столиці Чехословаччини – місті Празі. За роки війни в боях з німецько-фашистськими загарбниками був кілька разів поранений, зокрема важко. Бився на Північно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах. 1945 року закінчив Київське училище самохідної артилерії. З жовтня 1945 молодший лейтенант М. І. Охтирченко - в запасі. Жив у столиці України – Києві. Працював спочатку майстром, а потім механіком картонного цеху на фабриці технічних паперів. Вніс чимало раціоналізаторських пропозицій, вкладених у підвищення продуктивність праці. Брав активну участь у громадській роботі, вихованні молоді. Неодноразово обирався депутатом Дарницької районної та Київської міської рад депутатів трудящих, членом заводського комітету профспілок. Очолював заводську організацію ДТСААФ. Помер 5 червня 1996 року.